Породи гусей для двору: як вибрати найкращу

Гусей розводять на приватних фермах і в невеликих присадибних господарствах у різних країнах, і за значенням вони поступаються лише курям. Їх цінують за смачне м’ясо, дієтичну печінку (провідний виробник — Франція), пух, перо і, звісно, за красу. За рідкісні породи, як-от стрічкові гуси, колекціонери платять великі суми — разом із гусенятами та інкубаційними яйцями.

Скільки існує порід гусей і на які типи їх поділяють

Перед покупцем, який вирішує, яку породу гусей краще купити, стоїть непросте завдання: нині налічують понад 25 різних гусячих порід. Кожна має свої переваги й недоліки, а також особливості розведення та догляду. Щоб правильно розставити пріоритети, варто спершу відповісти собі на питання: для чого саме ви купуєте птицю?

За продуктивністю породи поділяють на три основні типи:

• важкі — їх розводять заради цінного дієтичного м’яса та печінки (провідний виробник — Франція). Найважчими вважають тулузьку, холмогорську, ліндовську та велику сіру породи;
• середні (декоративні) — нечисленні породи, які славляться високими естетичними якостями. Дорослих особин, гусенят та інкубаційні яйця купують колекціонери за «фантастичними» цінами;
• легкі — їх розводять для промислових потреб.

Нижче розглянемо докладно переваги й недоліки найпоширеніших порід.

Ліндовська порода

Це популярна серед птахівників важка порода, визнана у світі завдяки низці незаперечних переваг. Офіційно її затвердили 1994 року, а батьківщина цих гусей — Полтавщина. Породу вивели вітчизняні селекціонери, схрещуючи звичайних російських гусей із китайськими. У результаті отримали скоростиглий м’ясистий вид, який назвали горьковським. Щоб поліпшити породу, підвищити м’ясистість, а також якість пуху й пера, гусей схрестили з арзамаськими та ландськими гусаками. Представників нового виду парували між собою, закріплюючи породні якості індивідуальним відбором, — так і з’явилася сучасна визначна порода.

У цих гусей велика статура: жива вага дорослої особини в середньому близько 8 кг. Важчими за 12 кг вони не бувають. Оперення біле, тож після общипування тушка виглядає охайно й апетитно.

Голова в них видовжена, з характерною лобовою шишкою, яка вперше з’являється у семимісячних гусенят. Тулуб дорослої птиці довгий і потужний.

Переваги ліндовської породи

• Гусенята набирають вагу вдвічі швидше, ніж в інших порід. Уже до 5 місяців вони можуть важити близько 7 кг, а за рік — 11 кг, і це пряма ознака того, що розводити таких птахів вигідно.
• За правильного догляду гуска навесні здатна давати по одному яйцю на добу.
• Висока життєстійкість молодняку: гусенята рідко хворіють, вони витривалі й невибагливі до їжі — уже з другого тижня їх можна годувати як дорослих.
• Гусяче м’ясо дуже смачне, з ніжною текстурою та приємним ароматом.
• Відмінні адаптивні можливості: птиця витривала, швидко пристосовується і добре переносить як холод, так і спеку. Може жити за сорокаградусного морозу, не втрачаючи породних характеристик. Єдина вимога до середовища — відсутність протягів.
• Гуси неконфліктні: мирно живуть між собою і не сваряться із сусідами по пташиному двору.
• Сто відсотків окупності виробництва. Рентабельність розведення дуже висока, якщо дотримуватися всіх правил утримання, годівлі та розмноження. Гуси невибагливі до корму, завдяки чому витрати на годівлю помітно знижуються, а прибуток зростає.

Слабкі місця ліндовської породи

• Схильність до гіменолепідозу. Недуга вражає молодняк, кишечник якого ще не пристосований добре перетравлювати річкових молюсків і водорості. Хворі особини стають млявими, у них спостерігають розлад шлунка, судоми. Для профілактики гусенятам поступово, невеликими порціями підмішують водорості, а згодом і рибу.
• Весняна слабкість, яку спостерігають у багатьох птахів цієї породи після зими без регулярного вигулу й різноманітного корму.
• Розведення ефективне лише біля водойми. Породні цінні якості втрачаються, якщо птахів не виводять до водойми.

Показник збереження поголів’я гусенят становить 90%. У гусенят високий потенціал росту: уже в два-три місяці вони важать 4 кг, і період активного росту зберігається й у тримісячному віці. Саме тоді (серпень—вересень) корми дуже дешеві, а овочів багато.

Сорокаденні гусенята можуть спокійно перебувати в ставку, їхній раціон майже повністю складається з простої трави, що дає змогу фермерам заощадити на дорогих зернових кормах. Гуси готові до парування у вісім місяців, гуски — чудові квочки, а гусаки — турботливі батьки.

Вони відкладають близько 50 яєць, а за хорошого догляду здорові міцні птахи несуть до 70 яєць за весь період яйцекладки. Яйця не бувають легшими за 140 г і важчими за 170 г, заплідненість становить 90%, а виводимість життєздатних гусенят з інкубаційних яєць висока — 70—80%.

Холмогорська порода

Це найкращий вибір для тих, хто хоче розводити гусей на приватній фермі для власних потреб і для невеликих оптових продажів.

Птахи цієї породи відрізняються міцною статурою та великим тулубом, поставленим горизонтально. У них довга потужна шия, сильна пряма спина й округлі груди. Їх упізнають за характерною викривленістю дзьоба та шишкою на лобі. У гусей із білим оперенням дзьоб помаранчевий, а в птахів із сірим або рябим оперенням — темний, сірого кольору.

Є в них ще дві відмітні ознаки: піддзьобний наріст, який називають «гаманцем», та оригінальна пара складок на животі.

Переваги холмогорської породи

• Швидкий набір ваги молодняком.
• Сильний імунітет — птахи рідко хворіють.
• Невибагливість до умов утримання: вони добре переносять морози, якщо пташник організований правильно.
• Пасовищний тип годівлі, що дає змогу економити на закупівлі дорогого зернового корму.
• Високоякісне м’ясо, жир, пух і перо.
• Високий батьківський інстинкт: гуски терпляче висиджують яйця й піклуються про малят.

Слабкі місця холмогорської породи

• Невелика несучість.
• Занадто обважнілі гуски-квочки тиснуть яйця в гнізді.
• Погано розвиваються без водойми.

Гусенята швидко дозрівають: уже в дев’ятитижневому віці вони набирають забійну вагу 4—4,5 кг. Деякі гусаки досягають 12 кг, а гуски — 8 кг.

Догляд і годівля холмогорських гусей

Якісні параметри розведення багато в чому залежать від чистоти приміщення, яку визначає свіжість підстилки. Узимку вона має складатися з торфу або сіна, улітку — з піску й тирси, накритих солом’яною різкою. Важливо стежити, щоб птиця не була голодною, інакше вона клює тирсу, а це шкідливо для травлення. Мокру підстилку регулярно замінюють на суху.

Щоб біомаса стабільно росла, а несучість не падала нижче норми, гусей потрібно правильно годувати. Кожній птиці дають близько 0,13—0,16 кг зерна й борошна; корм може складатися з цільного зерна, дробленого сіна, бобових культур і коренеплодів. Як добавки дають квашену капусту та продукти, які оптимізують травлення й обмін речовин.

Несучість птахів становить близько 30 яєць на рік, важать яйця в середньому не менше ніж 180 г і не більше ніж 200 г. Яйцекладка може починатися в лютому, якщо птахи правильно харчуються і за ними організовано належний догляд.

Тулузька порода

Її заслужено визнають найпродуктивнішою породою у світі. Це найбільші свійські гуси, яких активно розводять у багатьох країнах. Порода з’явилася у Франції, в Тулузі, де й почалася селекційна робота: відбирали найпродуктивніших особин і в результаті отримали породу, яка не має рівних за рентабельністю виробництва.

Завдяки цій породі потреба Європи в гусятині була задоволена протягом кількох століть. Ці птахи заполонили подвір’я приватних фермерських господарств. Їх вирощують заради смачного м’яса, першокласного пуху та печінки, визнаної делікатесом.

У таких гусей широка голова, сильна, товста й коротка шия, масивний широкий корпус, поставлений горизонтально, потужні короткі ноги та прямий дзьоб помаранчевого кольору. Пір’я сірувато-білувате, голова темно-сіра, живіт і підхвістя білі, шия й груди світло-сірі, а кінчики крил чорні.

Це приземкуваті, кремезні й повільні птиці. Нині їх поділяють на два основні типи:

• малорухливі масивні гуси, які можуть мати оригінальну складку жиру на животі, а також так званий «гаманець» — обвислі складки біля основи голови. Вони значно перевершують інші породи за вагою, але поступаються за репродуктивністю;
• птахи без «гаманця» — легші, рухливіші й плідніші.

Переваги тулузької породи

• Надзвичайно висока швидкість росту.
• Рекордно велика вага.
• Нескладне й недороге годування.
• Здатність накопичувати значні жирові запаси.

Слабкі місця тулузької породи

• Надмірна пухкість конституції.
• Слабо виражений інстинкт насиджування яєць.
• Погана переносимість низьких температур і високої вологості.

У промисловому виробництві великі гуси досягають 11,6 кг, молода гуска найчастіше важить близько 7 кг. У приватних присадибних господарствах вага птиці не перевищує 10 кг у гусей і 8 кг у гусок.

Саме цих птахів вирощують для отримання дієтичної печінки, яка може сягати 500 г. Такі гуси швидко накопичують жир, тому є основними постачальниками сировини для відомого французького паштету-делікатесу.

Продуктивність птахів багато в чому залежить від якості догляду та повноцінності харчування. Вони теплолюбні, тому в приміщенні, де їх утримують, важливо підтримувати сухість і захист від вологи.

Як обрати породу під свої потреби

Порівняння трьох найпопулярніших порід допомагає швидко зорієнтуватися, якщо ви вагаєтеся між м’ясним, універсальним і декоративним напрямом.

Якщо мета — максимум м’яса за мінімум корму, варто дивитися на ліндовську й тулузьку породи. Коли важливіший спокійний, невибагливий птах для двору з добрими батьківськими якостями, холмогорська порода дає надійний результат. Для колекційного або декоративного утримання підійдуть середні породи — їх цінують саме за зовнішній вигляд, а не за продуктивність.

І головне: які б переваги не мала порода, вони розкриваються лише за правильно організованого утримання — чистої підстилки, збалансованого корму, доступу до вигулу та води й регулярного спостереження за станом птиці.